"Мукачівські медики дбають про солдат, як рідних", - військові

Якби українських бійців так забезпечували озброєнням і професійно керували ними на фронті, як це робиться в госпіталі, війна давно б закінчилася, вважають пацієнти в Мукачеві.

У день нашого приїзду в Мукачівський військовий госпіталь більшість палат, де лікуються бійці з АТО, були... порожніми. Усі ходячі пацієнти зібралися в актовому залі госпіталю на зустріч із учнями розташованої за 80 кілометрів від Мукачева Великоберезнянської гімназії. Гімназисти вручили свої подарунки, читали вірші, співали пісень, дякували не набагато старшим від них захисникам Вітчизни за їхню мужність і патріотизм.

"Такі події - не рідкість у нашому госпіталі, - каже його керівник підполковник медичної служби Ярема БЕКЕР. - У неділю наш "куратор", волонтер Вожжов, організував для бійців екскурсію до Ужгорода, а тиждень перед цим - визначними місцями Мукачівщини. Хлопці побували в музеях міста, відвідали Святу літургію в Кафедральному соборі, де ужгородці зустріли їх щирими оплесками, а святі отці окропили святою водою, подарували молитовники та передали апостольське благословення.

За весь час бойових дій тут лікувалося 240 бійців. Зараз у госпіталі оздоровлюються 54 бійці АТО з різних міст України, переважно з вогнестрільними та осколковими пораненнями і психологічно-бойовими травмами. Усім необхідним: ліками, медикаментами, білизною, продуктами харчування - госпіталь забезпечено повністю. Усе, чого бракує або що просять хлопці, оперативно постачають волонтери. Вони також допомагають доглядати важких хворих, прибирати приміщення, організовують акції дозвілля", - каже Бекер.

"Ставлення до нас у госпіталі - чудове, - розповідає воїн 51-ї Володимир-Волинської бригади В'ячеслав Логаль. - Лікування, догляд, харчування - на вищому рівні. Волонтери постійно влаштовують нам поїздки, концерти, балують цукерками, цигарками та іншими, не передбаченими розпорядком госпіталю, смаколиками". В'ячеслав каже: якби українських бійців так забезпечували озброєнням і професійно керували ними на фронті, як це робиться у госпіталі, - війна давно б закінчилася. Власний життєвий досвід дає підстави йому довіряти й завдячувати військовим медикам, а генералам і старшим командирам - ні.

Механік-водій 128-ї Закарпатської бригади Михайло Кобрин із Виноградова в зоні АТО був сапером, майже три тижні захищав Луганський аеропорт. При обстрілі "Градами" зазнав осколкових поранень і п'ять днів чекав на меддопомогу під постійними обстрілами. До Мукачева потрапив після лікування в Харкові та Одесі. Каже, що всюди до поранених солдатів ставлення чуйне, але в Мукачеві - особливо.

Воїн 51-ї бригади Микола Деяк з Оноківців під Ужгородом пройшов крізь важкі кровопролитні бої під Іловайськом. Тут зазнав контузію і потрапив у полон до псковських десантників, які передали його терористам "ДНР". Після визволення з полону заліковує рани, потребує допомоги психолога. Твердить, що медики і волонтери дбають про них, як про рідних.

Щоб підтримати бійців та медиків духовно та інтелектуально, "День" подарував пораненим хлопцям і персоналу госпіталю свої найсвіжіші новинки - фотоальбом "Люди Майдану. Хроніка" та книжку "Україна Incognita. ТОП-25". Домовилися, що під час наступної зустрічі (а бійці також попросили передати їм газети з цим матеріалом) бійці поділяться враженнями від подарунків.

Насамкінець перебування в госпіталі ми завітали в палату добровольця батальйону територіальної оборони Львівщини Тараса Мельника з Радехівського району. Випускник економічного факультету ЛНУ ім. І.Франка, лейтенант запасу, серед перших зголосився йти до армії захищати цілісність України. На початку вересня його відправили старшим гранатометної групи на Веселу гору. Біля Металіста на Луганщині бійці тербатальйону, залишившися без підтримки 1-ї танкової бригади, не могли зрушити, бо закінчилося пальне. 5 вересня група Т.Мельника взяла бензовоз і поїхала до них, але за Веселою горою потрапила в засідку терористів. Вісім із дев'яти бійців групи було поранено. Куля з ПКМ калібру 7,62 роздробила Тарасу гомілку - стопа трималася лише на шкірі. Група повернулася в Щастя, де першу допомогу Тарасу надав стрілець-санітар Олег Терещук. "Якби не він, я б уже втратив ногу. Потім оперували в лікарнях Щастя, Харкова, а остаточну операцію зробили вже мукачівські хірурги 11 вересня. Тут настільки класно, що я навіть до Львова не хочу переводитися", - каже Тарас Мельник.

Молодий організм і кваліфіковані медики роблять свою справу - Тарас швидко видужує. Незважаючи на серйозне поранення, хоче стати професійним військовим у новій українській армії. Тепер більше переймається долею свого молодшого брата, який теж перебуває в АТО. Під час нашої розмови задзвонив мобільний телефон Тараса. Телефонував батько, який із волонтерами поїхав до молодшого сина й потрапив у полон. У день публікації статті довідався: зусиллями побратимів-афганців батько Тараса Мельника вибрався з полону та благополучно дістався домівки.

Василь Ільницький, Ужгород