Пару тижнів тому вийшов черговий номер журналу “Фокус”, що містив традиційний для цього видання рейтинг “200 найвпливовіших українців”.
Автор цих рядків із здивуванням виявив, що журнал неможливо придбати в Ужгороді. Довелося обійти не один десяток кіосків, але все з тим же результатом. Зразу зародилася підозра, що там видруковано щось таке – надто специфічне. Бо ж у попередні роки придбати таке “рейтингове” число не складало жодних проблем. Звичайно, то могла бути і випадковість, оскільки безладу у нашій дійсності понад край. Але підозра все-таки муляла, бо кілька років тому подібне було з окремими номерами “Дзеркала тижня”, де друкувалися резонансні критичні статті про Закарпаття. Вони були відсутні у кіосках та у розповсюджувачів і знайти їх можна було тільки у відомих вузькому колу любителів “рибних місцях”. Так сталося і цього разу.
По першому прочитанні якихось особливих сенсацій у журналі не виявилося. Єдиним стовідсотковим закарпатцем, який там фігурує, цілком очікувано є Віктор Балога, нарис про якого цілкого компліментарний.
Також фігурує ще кілька закарпатців, що зараз реалізують себе за межами області – одеський губернатор Е.Матвійчук, ректор Києво-Могилянки С.Квіт і член РНБО Н.Шуфрич. Губернаторів туди потрапило усього щось із четверо, нашого немає. То ж, здавалося би, що ніяких причин приховувати цей журнал від закарпатців немає. Аж раптом усе прояснили кілька рядків у замітці про В.Медведчука: “Інформовані джерела час від часу повідомляють про його плани повернутися у велику політику на чолі нового політичного проекту. Якщо так, шукати дорогу назад Медведчук, швидше за все, буде через один із мажоритарних округів Закарпаття”. Як для відставного політика, котрий вже майже сім років не з’являється у медіа, йому дано досить високе місце – 55-е з 200.
Отак-от. Не довіряти джерелам журналу, а тим більше експертам рейтингу, немає підстав. Останні – це провідні журналісти України, які постійно варяться на політичній кухні. Та й на самому Закарпатті є тому підтвердження. Ще влітку у ряді наших газет з’явилася ціла серія матеріалів про В.Медведчука, які мали на меті нагадати краянам про цього діяча. Потім справа якось загальмувалася. Таке враження, ніби почалися переговори зацікавлених сторін, а потім про щось не вдалося домовитися і перемовини зависли.
На Закарпатті буде 6 мажоритарних округів. Партія регіонів і “Єдиний Центр” розподілили їх між собою по три кожній силі з метою не поборювати там одне одного. То ж який із цих шести округів міг би теоретично бути відданим В.Медведчуку? Дуже сумнівно, що це буде один з округів регіоналів. Справа в тому, що обласна парторганізація свого часу якраз формувалася з підприємців, незадоволених всевладдям СДПУ(о) в краї, і Партія регіонів розглядалася тут як єдина реальна альтернатива медведчуківській. Навряд чи прагне повернення В.Медведчука у політику і В.Янкукович, який вважає його одним із винуватців своєї поразки на виборах-2004. Інша справа “Єдиний Центр”, де багато колишніх членів медведчуківської партії. По максимально комфортному мукачівсько-іршавському округу прізвище найбільш прохідного кандидата поки не визначено. Вважається, що це буде якась велика людина з Києва. Правда, частина експертів схиляється до того, що це буде представник партії влади. Але там цілком може виринути і В.Медведчук. Чом би ні? Округ йому знайомий, саме тут колись були набрані рекордні 96% підтримки. Відповідні кадри в основному збереглися на тих же місцях. Ніщо особливо не заважає другому пришестю.
Незадоволених, звичайно, не бракуватиме. Головна претензія до колишньої СДПУ(о) – її тотальний контроль над усім, що відбувалося в області. Це, звичайно, перебільшення, але певні підстави до нього таки були. І ще закидають, як би це м’якше сказати, нехтування ліберальними і демократичними цінностями. Ну і ще всякі дрібнички типу масштабного будівництва у Жденієві. Особисто же В.Медведчуку київські небожителі не подарували фальстарту президентської кампанії, коли він ще років 10-12 тому став заявляти, що має президентські амбіції.
Чи можливо в українській політиці взагалі удруге вступити до тієї же річки – і для Медведчука, і для тих, хто зараз на нього ставить? Найпереконливіше таку можливість продемонстрував В.Янукович, але при цьому він опирався на потужну партію, ще потужніші капітали і багатомільйонний базовий електорат. Нічого цього у В.Медведчука наразі немає. Правда, для того, щоб стати просто народним депутатом, так багато і не треба. Переможна кампанія у мажоритарному окрузі зараз коштує, за оцінками експертів, від 300 тисяч до 5 млн. доларів – залежно від внутрішньої ситуації в окрузі. Якщо ідеться про округ максимально контрольований, то, звичайно, ближче до мінімальної межі. То ж повернення цілком реальне, хіба що його ціна може підскочити через затятість частини виборців, які пам’ятають старі образи.
Сергій Федака
