Система Orphus

Мукачівський монастир: історія та сьогодення

Свято-Миколаївський монастир в Мукачеві

Інтернет-видання «Панорама Мукачева» продовжує цикл матеріалів про найвизначніші пам’ятки міста над Латорицею. Попередній матеріал стосувався туристичної візитівки нашого міста – мукачівського замку «Паланок». Сьогодні ж мова піде про духовну реліквію, котра відіграє важливу роль в душі кожного мукачівця – Свято-Миколаївський жіночий монастир.

Історичні факти

Мукачівський монастир бере свій початок в XI столітті від нащадків великого князя Ярослава Мудрого, тобто від його дочки Анастасії і її чоловіка угорського короля Андрія I. За переказами з королем з Києва приїхали ченці Києво-Печерського монастиря, які і заклали Мукачівську обитель.

У 1339 р. намісником м. Мукачево Федором Корятовичем були споруджені нові стіни монастиря, а також обителі було передано багато земель. Монастир тоді стає центром православ’я і культури Закарпаття.

Ще в XVII столітті в монастирі виникла бібліотека, в якій було зібрано багато цінних церковно-слов’янських книг, виданих в Острозі, Києві, Львові, Чернігові і ін. містах. У бібліотеці збереглися і стали загальнодоступними рідкісні пам’ятки писемності, в т.ч. “Закарпатське Євангеліє” (1401р.), Біблія руського першодрукаря Івана Федорова (1581р.).

У монастирі знаходиться багато шанованих Святинь. Серед них Ікона Божої Матері, Скоропослушниця, Іверська Ікона Божої Матері, привезена зі святої гори Афон, і рака з частиною мощів Преподобного Мойсея Угріна.

Першим ігуменом монастиря був Лука. За час його керування в другій половині XIV ст. почалося ведення літопису. Монастир був резиденцією єпископів до 1772р. За сприяння архіт. Дмитра Раца у 1766-1804 рр. святиня перебудовується у стилі бароко. Зводяться келії, Миколаївська церква, чотири ярусна вежа-дзвіниця. Збереглася огорожа з вежами XVII ст. і стародавня винокурня. У наші дні зведений Успенський собор. Д. Рац похований у крипті храму.

У 1661р. Семиградська княгиня Софія Батурі передає монастир греко-католикам.

В середині XVIII початку XIX століття при заступництві градоначальника Дмитра Орася на його особисті гроші і на скарбницю міста був споруджений калійний корпус і церква Святителя Миколая.

У 1946 році після розпуску Ужгородської унії, монастир повернули православній церкві, і з тих пір він стає жіночим.

Легенда

Як розповідається в легенді, 1360р. кн. Ф. Корятович на Чернечій горі заснував монастир, саме там де на нього напав змій. Князь звернувся по допомогу до св. Миколая й переміг змія. На згадку про дивовижний порятунок він побудував церкву й келії, а місце йому вказав ангел, що з’явився над річкою.

За 3 км від монастиря є 25-метрова печера. За переказом, її викопали ченці, що супроводжували дочку Ярослава Мудрого Анастасію, яка стала дружиною угорського короля Андрія.

Сьогодення монастиря

Одним із найдавніших монастирів Мукачівської єпархії вважається Свято-Миколаївський жіночий монастир в місті Мукачево. Як відомо, православні монастирі завжди були тими “маяками”, які правильно показували дорогу до Христа. Крім головного призвання, яке лежить на монастирі, обителі постійно виконували й інші морально-виховні функції, зокрема гуртування молоді на базі християнської етики.

Так, з 2000 року за ініціативи молодих прихожан Свято-Миколаївського Мукачівського монастиря, з благословіння духівника монастиря, нині преосвященнішого Феодора, єпископа Мукачівського і Ужгородського, було створено братство при монастирі на честь святого преподобного Сергія Радонезького.

З часом братство об’єднувало нових молодих людей, які бажали стати його членами.

Часто з молодю зустрічався сам духівник монастиря, тоді ще – архімандрит Феодор, який повчав молодь різним аспектам християнського життя.

Старшим братства було призначено Ярослава Возняк (сьогодні ієрей Ярослав, настоятель храму прп. Амфілохія Почаївського, м. Радивилів в Рівненській єпархії); в ході таких зустрічей молоді проводилися живі бесіди про реалії сучасного духовного життя.

В 2002 році старшим братства було призначено Вікторію Магіна. З 2003 року й по сьогодні, керівником братства є протоієрей Василій Юрина.

На сьогоднішній день постійна кількість активних учасників складає двадцять чоловік, загальна ж кількість – більше п’ятидесяти юнаків та дівчат. Духівником братства є преосвященніший Феодор, єпископ Мукачівський і Ужгородський. Лекції читають – керівник братства, протоієрей Василій Юрина та продиякон Анатолій. Час від часу з проповіддю до молоді приходить преосвященніший владика Феодор, висвітлюючи різні теми сьогодення, а також дає відповіді на запитання. Слід сказати, що головною ціллю об’єднання насамперед є духовне самовдосконалення та місіонерська робота.

Добрі вчинки братства

За ініціативою Михайла Черепанинець – заступника керівника, в будинку-інтернаті міста Мукачева було проведено підготовку до хрещення дітей позбавлених батьківства і після цього 35 з них було похрещено.

В організації існують вже власні традиції. Одна з них – це донесення тепла великого свята – Різдва Христового – хворим ЦРЛ та будинку-інтернату в м. Мукачево, за допомогою різдвяних пісне співів.

Також, молодь по мірі можливості допомагає в різних послугах монастирям нашої єпархії, зокрема: Свято-Миколаївському жіночому монастирю в м. Мукачево, Свято-Серафимівському жіночому монастирю в с. Приборжавське та чоловічому монастирю на честь Казанської ікони Божої Матері в с. Тишів.

Зусиллями учасників братства, побачило світ друковане видання “Колядки”, яке розповсюджується в церковних лавках нашої єпархії.

Дуже часто здійснюються паломницькі поїздки до святинь нашого краю, а також в інші регіони України та близького зарубіжжя.

Мукачівський монастир на Чернечій горі відзначає своє 650-річчя

В серпні цього року Мукачівський монастир відзначає своє 650-річчя. Проте є перекази, ніби до того, як заснувати першу обитель на Чернечій горі, братія жила десь поруч у печерах. Колишній настоятель монастиря о. В. Пронін ще у 1950-ті бачив ті печери, викликав фахівців із Москви, які підтвердили, що це саме монаші печери, а не якісь рудники чи інші споруди. Проте у радянські часи про відновлення чи музеєфікацію цих печер не доводилося навіть мріяти.

Ситуація змінилася 1991 р., коли о. Феодор і ще кілька духовних осіб з благословіння настоятеля вирушили на пошуки призабутих печер. У загальних рисах місцевість була відома – лісок на виїзді з Мукачева. Найближчі невеликі печери виявили неподалік монастиря, але дальші печери довелося пошукати. Коли дослідники вже майже зневірилися і збиралися повертатися на вечірню, перед ними з’явився якийсь дідусь із оберемком дров, причому дрова були не свіжі, а вже трухляві.

Той одразу показав їм печери. Ніхто з очевидців не запам’ятав, якою мовою той говорив – українською, російською чи церковнослов’янською. Він цитував послання з Нового Завіту і справляв незвичайне враження. Його запитали, як його знайти. “А я постійно буваю там!” – махнув він на печери. Не встигли присутні озирнутися, як він буквально зник з очей. Печери же вразили відкривачів не менше. Отець В. Пронін (до речі, незабаром єпархія видає другий том його творів – проповіді, а згодом буде і третій з монографією “Палеоліт Чернечої гори”) вважав, що мукачівські печери засновано приблизно у ту же добу, що й Печерський монастир у Києві (1054 р.) – ченцями, які прибули до краю у супроводі княгині Анастасії Ярославни, виданої заміж в Угорщину.

За спогадами владики Феодора, печери вирито у досить твердій жовтій глинястій породі, вони дуже нагадують київські печери. Спершу до них доводиться буквально пролазити, зате потім можна іти на повний зріст. Свого часу вдалося обслідувати якийсь десяток метрів, потім дорогу перекриває завал. Вирити такі печери було під силу тільки досить чисельній обителі з кількома десятками братів. В одному місці у стіні була овальна ніша, у верхній частині якої – багато кіптяви від свічки. Очевидно, у ніші стояла ікона, перед якою постійно запалювали свічку.

Спершу о. Феодор ходив до печер досить часто, але по смерті о. Проніна він сам став настоятелем монастиря, а згодом і архієпископом Мукачівським. Нагода відновити печери випала зараз – у зв’язку з ювілеєм. Для цього було відряджено цілу експедицію – владика, кілька молодих священиків і зо два десятки журналістів. Печери було відшукано досить швидко. Вже на підході до них видно пару ям – це земля просіла у підземні ходи. Заваленими виявилися і обидва входи до печер – основний і бічний.

Майже годину намагалися прокопати ці входи, але виявилося, що робота потребує більш серйозних інструментів, ніж прихоплені дві штикові лопати. Тож вирішено незабаром повернутися туди у все озброєнні і докопатися таки до істини. Після того, як бодай один вхід буде відкрито, слід буде викликати вже спеціалістів для фахового обстеження печери.

Іван Гарагонич

Помітили помилку? Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter

Коментувати не дозволено.