Нещодавно українські мас-медійники відзначали своє професійне свято – День журналіста. З цієї нагоди ми вирішили поспілкуватись з шеф-редактором однієї з найстаріших газет Закарпаття «Панорами», яка 7 грудня цього року відзначатиме своє 65-річчя. Тож наш співрозмовник Василь Васильович Гарагонич, кандидат історичних наук, доцент, докторант Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, заслужений працівник освіти України, член Національної спілки журналістів України з 1983 року, людина, яка доклала чимало зусиль для появи нового інформаційного продукту інтернет-видання «Панорама Мукачева».
– 3 чого все починалося?
– Після визволення Закарпаття Червоною Армією і встановлення в краї Радянської влади, у Мукачеві почала виходити газета «Закарпатська правда». З часом вона перебазувалася до Ужгорода. Нова влада розуміла роль преси не тільки як колективного пропагандиста і агітатора, а й колективного організатора мас, й започаткувала в Мукачеві нове міськрайонне видання – газету «Прапор перемоги». До 1990 року новинка гордо несла цей переможний прапор у десятки тисяч родин мукачівців міста і району. Проте в липні 1990 року в дусі перебудовчого часу газета змінила назву на «Панорама». Отож за великим рахунком наш часопис має всі підстави вважатися ровесником Великої перемоги і провісником державної незалежності України. Через «Прапор перемоги» – «Панораму» пройшли десятки яскравих особистостей, що з допомогою газети обрали собі за професію друковане Слово.
Моя доля і біографія багато в чому типові для нинішнього покоління «п’ятидесятників», усе моє життя пов’язане з Мукачівщиною. Народився у сім’ї вчителів. Батьки закінчили Мукачівське педучилище, в якому згодом півтора десятиліття мені випало викладати психолого-педагогічні та суспільні дисципліни. П’ять років довелося прожити у гірських Пузняківцях, де батько працював директором школи. Ще одна життєва зупинка на кілька років у селі Страбичово, де батько також очолював найбільшу в районі восьмирічку. З п’ятого класу навчався у Мукачівській СШ №2 імені Т.Г.Шевченка, яку закінчив із золотою медаллю. У1976 році в школі було шість випускних десятих класів. Серед майже двох сотень випускників був тоді і нинішній ректор ЗакДУ професор Федір Ващук, батько якого свого часу теж був редактором «Прапора перемоги».
– А звідки взялося захоплення журналістикою?
– Це, мабуть, від батька, який активно публікував свої роботи в газетах і педагогічних журналах. Моя перша інформація у мукачівській міськрайонній газеті «Прапор перемоги» з’явилася у дванадцятирічному віці. За збігом обставин саме наступницю «Прапора перемоги» – газету «Панорама» мені випало очолити майже через три десятиліття. А поки що я щиро радів кожному рядку свого газетного допису, у кінці якого стояло скромне «Василь Гарагонич», що мало для мене магічну силу. До газет і редакцій я ставився з трепетом і благоговінням, як, за образним висловом журналіста і письменника Д. Кешелі, фанатичний вірянин до Єрусалимського храму.
Осиливши міськрайонку, взявся за «Молодь Закарпаття», а затим – і «Закарпатську правду». Коли ж після школи довелося вирішувати, куди піти вчитися, обрав історичний факультет УжДУ. По-перше, факультету журналістики в області не було, а синові-одинакові не дуже хотілося їхати далеко від батьківського порогу. Та й розумів, що з історичною освітою журналістом завжди можна стати, бо журналістика – це скоріше не професія, а стан душі. Володіння журналістським ремеслом стало в нагоді й тоді коли готував кандидатську дисертацію, і зараз, коли працюю над докторською. Приємно усвідомлювати, що, як казав великий поет О.Пушкін: «Не пропадет наш скорбный труд и дум высокое стремленье». Журналістикою захоплюються і мої сини, Іван та Василь – випускники Мукачівського державного університету, у творчому активі яких чимало публікацій у багатьох газетах.
– Як виникла ідея створення інтернет-видання «Панорама Мукачева»?
– Не секрет, що нині комп’ютерні та інформаційні технології все більше пробивають собі дорогу. Хоча газети на паперових носіях, гадаю, мають свою перспективу і своїх поціновувачів, суспільство все більше орієнтується на інтернет-видання, які за швидкістю розповсюдження інформації сьогодні поза конкуренцією. Тому, щоб не просто виживати, а повнокровно жити, ми вирішили поєднати традиційну газету з її електронним «братом». У майже стотисячному Мукачеві і одному з найбільших районів Закарпаття, сподіваємось, що наші зусилля з часом належно оцінять читачі та інтернет-користувачі.
Сталося так, що ми стали піонерами у цій справі, а першим, як завжди, – нелегко. Проте не великі «з’їдають» малих, а швидкі повільних.
– Ви запускаєте новий проект «на фоні» розмов про посилення цензури в Україні і наступу на «свободу слова»?
– Хоча за десятиріччя роботи в «Панорамі» мені доводилось стикатися з різними проявами наступу на свободу слова, проте залишаюсь оптимістом, який вірить у те, що дорогу здолає той, хто йде, а правда завжди має перемагати. Тому і в газеті, і на шпальтах інтернет-видання «Панорама Мукачева» разом з колегами буду дотримуватися саме такої парадигми.
– Що Ви хотіли би побажати нашим читачам?
– На моє глибоке переконання – завдання журналістики в усі часи об’єктивно інформувати читача, глядача або слухача про суспільно важливі й резонансні події, не нав’язуючи при цьому свою суб’єктивну думку, а наші люди надзвичайно мудрі, тим паче у вік комп’ютерних технологій, завжди будуть здатні відділити раціональне зерно від облуди полови.
Тому колегам-журналістам бажаю гострого, об’єктивного пера і небайдужих читачів, а їм, в свою чергу, нескінченного потоку цікавої інформації, яка дає грунт і для душі, і для людського мозку, як сказав би Штігліц – «інформацію для роздумів».
Іван Білак
